Ярослав Бантина. * * * *

Я замурую у стiнi дощу

сумних долонь її рожеве пiр'я

i теплою росою пригощу

її грудей сполохане нагiр'я

а коли лiжко вже схолоне

i помутнiє чиста кров

тодi подумаю я сонно

що певно то i є любов

в якiй стрiмкий прозорий смiх

у темрявi чужих пастелей

i бiлi крокви довгих нiг

розкинутi в снiгу постелi.

Джерело: http://poetry.uazone.net/bantyn01.html

Ілюстрація: http://www.photosight.ru/photos/5658896/