Роман Бабовал. Дощ

дощ грається твоєю сукнею

твоєю цнотою моїм коханням — вітер

дощ рве твій запах на шматки —

п’яніє комашня, коли проходиш мимо

тією лісовою стежкою що віддаляє нас

щокрок одну від одного за деревом тремтить

інакший світ мов чарівніший в кращім вимірі

(де ти? хто ти? — кому потрібні ці питання?)

як дощ оголює із вітром твої білі стегна

остання крапля падає і ми в ній топимось.

Джерело: http://poetry.uazone.net/default/pages.phtml?place=baboval&page=babov03

Ілюстрація: http://www.photosight.ru/photos/6054246/