Валерій Ілля. * * * *

із смерти квітки хтось вийшов
у смеркання дівчини й коня
ляком порожнього поля
у очах випитого небом сурмача
заскоченого трояндовим вітром з поля
де я похований у народженні світла
чую як з мого горла проростає пісенне зілля