Хрипить динамік
на базарній площі.
Над ним
іде приский циганський
дощик.
І ні
душі. Лиш кури,
мухи, кінь.
Клавіатура сонної
ріки.
Зелений вулик.
І червоний вулик.
І весело
тут сивіти траві.
А я
кудись ішла, та
вже забула.
І сіла
слухать бджіл пшеничний
дзвін.
Був теплий
світ, і ця
старенька лава
у лопухах,
і вівсюгів срібло.
І так
було мені на
світі славно,
як ще
ніколи досі не
було.
Все раптом
стало радісно і
просто.
Нове чуття?
І подив: це
мій світ?
Немов із
серця зсунулась загроза,
а з
тіла знято ношу
сотень літ.
Хитнулась квітка.
Бджілка сполошилась.
І хтось
спокійно проказав: "Звершилось!"
Я здивувалась.
Як же це?
Без грому?
Ба навіть
без повісточки? Вночі?
Був Суд
Страшний - закритим,
тихим,
скромним.
Ніхто не
знав. Хіба одні
сичі.
А від
городу потягнуло кропом.
Розпатлався чорнобил
на межі.
Усе скінчилось.
І скінчилось добре.
О перший
день людей, трави
і бджіл!
Дрімає коник
на базарній площі.
Над ним
іде приский циганський
дощик.
Курить велосипедником хлоп'я.
Ніхто іще
не знає.
Тільки я...
Ілюстрація: http://kynivschool.ucoz.ru/photo/selo_kuniv/1
Немає коментарів:
Дописати коментар