В соняшника були
руки й
ноги,
Було тіло шорстке
і зелене.
Він бігав
наввипередки з вітром,
Він вилазив на
грушу і рвав у пазуху гнилиці.
І купався коло
млина і лежав у піску,
І стріляв
горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха
воду,
І раптом побачив
сонце,
Красиве засмагле
сонце
В золотих
переливах кучерів,
У червоній
сорочці навипуск,
Що їхало на
велосипеді,
Обминаючи хмари у
небі…
І застиг він на
роки і на століття
В золотому німому
захопленні:
-Дайте
покататись, дядьку!
А ні, то візьміть
хоч на раму.
Дядьку, хіба Вам
шкода?!
Поезіє, сонце моє
оранжеве!
Щомиті якийсь
хлопчисько
Відкриває тебе
для себе,
Щоб стати навіки
соняшником.
Ілюстрація:
Полотно Валерія Франчука (https://www.facebook.com/photo.php?fbid=447909538630424&set=a.447909338630444.1073741846.351344868286892&type=3&theater)
Немає коментарів:
Дописати коментар