Проростають
сніги,
вруняться білою
озиминою:
то сяє в полі
трилистому, наче триранному,
тобою забута
обручка на пальці.
І вже ні ти сама,
ні подібні до
тебе очима й серцями
сестри води і
сестри трави
більше не
вгледять її.
Не вийти мені в
те поле до тебе,
не переступити
межі обручки,
не вивільнити
тебе ні з обручки, ні з поля:
сидиш ти маленька
в тому колі високому,
як на подвір’ї
срібному,-
своїм дзеркальним
образом граєшся,
наставляєш його
проти маку і соняхів,
відбиваєш листя
та промені.
І десь далеко
вчуваєш ту руку,
що затуляються
нею
гнізда імен та
зерен.
Ілюстрація:
В.Баранов. Россіне (http://hallart.ru/knownnamesofartists/russian-artist-vladimir-baranovrossine)
Немає коментарів:
Дописати коментар