Десь, цілком
недалеко, засліплює світло,
Десь ридають
трамваї і мучаться авта,
Але тут, в синіх
сутінках, тиша заквітла,
А за сонними
вікнами блимає нафта.
Я піду, як
звичайно, порожнім провулком,
Бо мене
обійматиме вітер весняний,
Мої кроки і серце
застукають гулко,
І тебе я
зустріну, як завжди, незнаний.
Ти для мене
чужий, не з єдиного краю,
А тому не затерти
поплутані межі,
Тільки подмухів
теплих розбещена зграя
Все б хотіла
спалить у весняній пожежі!
А потім, серед
ночі, в маленькій кімнаті,
Може, мріяти
будеш про радісну близькість,
Тільки я мушу
твердо й безжалісно знати,
Що не зродиться
полум’я з вогненних блисків.
Ілюстрація:
Л.Афремов (http://planknot.com/kartinki/raznoe/391-neo-impressionizm-leonida-afremova-47-foto.html)
Немає коментарів:
Дописати коментар