У них службова
квартирка – вікна у двір тюрми,
і хвора дитина у
них, і все у них, як у всіх.
Пізно ввечері,
коли хлопчик спить, а посуд останній помито,
коли застигає
місто в цукровій тихій красі,
у тазику голосно
хлюпаються дві рибини живі,
а десь у під’їзді
плаче дурне кошеня сліпе,
вона сідає і
думає: от, її чоловік
щоранку виходить
із раю і спускається в пекло.
А там ці урки
брудні, а в нього ж такий ореол
світлий довкола,
що страшно часом гладити по голові,
на літо треба в
село – малий цього року кволий,
треба туфлі в
ремонт. Борщу наварити…
А він
саме комусь
вибиває зуби, поки вона засинає,
з напарником
після зміни ковтає горілку втомлено
і каже: Не хочу
додому. Там ця баба дурна
і знову малий
хворіє. Пекло, коротше, вдома.
Немає коментарів:
Дописати коментар