Микола Зеров. Kosmos

Зринає він, дзвінкий і розмаїтий,

На шістдесят земних коротких літ

З грузького дна — латаття ніжний цвіт,

Щоб нам жагу безмежну напоїти…

Як тішать нас озера, гори, квіти,

Роса, і теплий грім, і шепіт віт —

І людська творчість підіймає міт

У саме небо, зорями розшите.

Та скоро попіл сутінних обслон

Спадає; глушить веселковий тон

Думок, жадань та щирого завзяття.

А дні летять, як вітер; рвуть стерно

І топлять нас. І білий цвіт латаття

Вертають на мулке і чорне дно.

Джерело: http://poetyka.uazone.net/default/pages.phtml?place=zerov&page=zerov44

Ілюстрація: Cornelis Vreedenburgh. Sluice Of Woerdense Verlaat (http://bertc.com/subone/g61/vreedenburgh.htm)