Олексій Бик. * * * *

…Отих ранкових слів,
Яких папір не стерпить,
Примарна напівтінь
У сивому диму –
Це лінії руки,
І їх уже не стерти,
Не відаючи, як,
Не знаючи, чому.

Не знаю, чи тому,
Що вперше і востаннє
Лягаю в борозну –
І рветься борозна,
На відповідь мою
Іще нема питання,
А що вже проросте –
Того ніхто не зна.

Бо лізуть у рядок
Натхненно і уперто
Слова, що обірвуть
Мене на піврядку...
...А сонце у сідлі.
А вірші – у конверті,
Загубленому ним
На повному скаку.




Джерело: http://maysterni.com/publication.php?id=78204

Ілюстрація: http://www.lifeisphoto.ru/photo.aspx?id=1490080&theme=1