А боярин ще зночі ходив одчайдушно веселий:
Щось таке, як поплутана казка з щасливим кінцем,—
І в шампанському вибуху вгору злітала оселя!
Хилиталася зала, і вже танцювали стільці,
Молода усміхалась, мальована тонко й картинно,—
А загострені пальці її, мов живі олівці,
Щось незриме черкали по білому тлу скатертини...
Хтось там пхався із тостом і щось несусвітне казав,
І кружляли бокали, неначе годинники з боєм...
А тоді заспівали про ту, що любив та й не взяв,—
І заплакав боярин, упавши на стіл головою.
Джерело: http://www.ursr.org/kyiv/88/09/html/4.html
Ілюстрація: http://www.photosight.ru/photos/5258251/
Немає коментарів:
Дописати коментар