чорний щит на черлених воротах,
незалежний вішак, незворушний жупан
і неправда в казках косоротих...
На світанку - закислі свої продери,
по сніданку - читай на зарінку,
доки в книзі віків довгорукі вітри
перегорнуть останню сторінку.
А тоді - жебони, гомони, говори,
допивай побрехеньку до деньця...
Тільки ж ліс попід сивим верхів'ям гори -
як зелена пов'язка чеченця.
Тільки ж тіні з осель попідземних ідуть
у небесні поля... - і довіку
не впізнають ні зору твого каламуть,
ні твою доброту без'язику.
Джерело: http://maysterni.com/publication.php?id=1738
Ілюстрація: http://www.lifeisphoto.ru/photo.aspx?id=1493582&theme=1
Немає коментарів:
Дописати коментар