Олена Степаненко. * * * *

є доторки трави — в них поклик Персефони

немилих рук невидимий диктат:

вже час. устань і йди — крізь поминальні дзвони

зоріє нам далекий Отчий Сад.

є пам’ять келиха що спить в зіниці грона —

чи ж нам крихким судити жорна днів? —

мов теплий гриф у жар приручених долоней

ми ляжемо до тих хто нас убив. 

Джерело: http://poetyka.uazone.net/default/pages.phtml?place=stepanenko&page=avalon14

Ілюстрація: Вінсент Ван Гог. Червоні виноградники в Арлі (http://painting.artyx.ru/books/item/f00/s00/z0000009/st078.shtml)