Борис Олійник. * * * *

Відлебеділа,  ніби  мить,

Як  дивен  сон  -  поза  літами.

А  щось  болить...

               А  щось  болить..

А  що  болить  - 

                   позамітало.

Все  перегіркло  на  полин.

Було.  Забулось.  Не  збулося...

А  щось  болить...

               А  щось  болить..

А  що  болить  - 

                   те  знає  осінь.

Минають  дні.  Згасає  крок.

Імен  забутих  -  тихі  тіні...

Вже,  як  тоді,  не  грає  кров

І  на  перо  спадає  іній.

Нещадний  грудень

                         з  рук  обох

Кладе  на  шлях  замети  сизі.

Але  світа,

           як  слово  БОГ,

Зоря  надій  в  небесній  книзі.

Все  одпливло,  як  вік  і  мить.

Та  щось  на  дні 

                 щемить  і  дише...

Спасибі  серцю  -  хай  болить.

Як  відболить  -  тоді

                               вже...  тиша.

Джерело: http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=5400

Ілюстрація: https://www.facebook.com/351344868286892/photos/pb.351344868286892.-2207520000.1411541033./722031267884915/?type=3&theater