Самоспалення
саду, і ця нетривка погода,
і розмита в
деталях телевежі тупа стріла…
Повз ряди
манекенів, нудні, мов класична ода,
наші лиця
пливуть, і на них ніби тінь крила.
Це сезону тепла
завершальні небесні сплески,
де в нечувану
квітку злилися бензин та єлей,
поки вистигне
ґрунт, поки виступлять гострі фрески
на сирій
штукатурці домів, хідників, алей.
Тільки тінь! і
крило! і повсюдне оголення суті —
ми йдемо до зими,
і під нами гудуть, як поміст,
ці міста, до яких
ми так владно (так ніжно) прикуті.
Нам ніколи не
вийти з осінніх беззахисних міст!
Ілюстрація: http://www.photosight.ru/photos/4972454/
Немає коментарів:
Дописати коментар