я доглядач
торішнього дощу.
його ревнитель. я
вібрую серед
усіх причетних,
хто такж розчув
підземний ріст
прозорих талих зерен.
я чую клекіт
атомів води,
які скипають
магмою зісподу.
торішній дощ не
може не зійти
і не вродити
райдугу і воду.
отак і я –
воскресну навесні
від холодів, що
знались на мені,
і в міру сил
зіпнуся до роботи,
щоб восени
навпомацки врости
в меланхолійне
олово води –
цей кругообіг
щастя і скорботи.
Ілюстрація:
С.Татчин. Спроба дощу. Пастух (http://www.facebook.com/photo.php?fbid=364924366959513&set=a.350228278429122.1073741828.349853805133236&type=1&ref=nf)
Немає коментарів:
Дописати коментар