Наталка Білоцерківець. * * * *

Де мушля, ніби вухо, на піску

передчуває осені прихід,

в напівзруйнованім чагарнику

реліквій літніх догниває слід.

Між сигаретних пачок і шприців —

то зламане, то зігнуте стебло.

І на широкій західній ріці

гниє останнє золоте тепло.

Хто сильний, той ламається; слабкий —

він тільки гнеться, щоб устати знов;

і все, що треба — тільки дві руки:

розсунуть слід ґумових підошов.

Я також маю дві руки свої

і зір, що гасне, дивлячись на Схід,

і слух, що чує лиш слова Твої,

як мушля чує корабельний слід. 

Джерело: http://poetyka.uazone.net/default/pages.phtml?place=bilocerkivec&page=bilots06

Ілюстрація:  Olle Kaks. Bathers (http://bertc.com/subsix/g134/kaks.htm)