Все рідше думаю
про тебе.
Приймаю світ
таким, як є.
Пліток незриме
веретено
нічого вже не
наснує.
Літа розмірене і
плавмо
пливуть за
хвилями ріки
туди, де туляться
до Лаври
каштанів свічечки
тремкі.
Туди, де в
просторі безкраїм
уже заобрійних
степів
козацькі зорі
догорають
і затихає тужний
спів.
Немає коментарів:
Дописати коментар