Борис Мозолевський. * * * *

Це ти, моя юносте? Здрастуй.

Прости. Привітаймось. Це я…

А весни насіяли рясту,

Аж сонцем зітхає земля.

Прости, моє диво зелене,

За те, що тебе не вберіг.

Іди, не хвилюйся про мене,

Я весь у розвої доріг.

А раптом спіткнуся від бігу —

Вбери у барвінок мене…

А зими насіяли снігу,

Аж небо уже крижане.

Джерело: http://poetry.uazone.net/default/pages.phtml?place=mozolev&page=mozolev029

Ілюстрація: http://www.lifeisphoto.ru/photo.aspx?id=1625382